Дієслова в українській мові мають здатність змінювати свою форму залежно від того, хто виконує дію. Категорія особи дозволяє нам точно ідентифікувати учасника розмови чи суб’єкта, про якого йдеться. Вміння правильно вказувати дієслова, які змінюються за особами, є базовою навичкою для грамотного письма та мовлення.
Що означає категорія особи дієслова
Категорія особи вказує на відношення дії до учасників спілкування. Вона має прямий граматичний зв’язок із особовими займенниками. Наприклад, коли ми використовуємо дієслово у першій особі, це означає, що дію виконує сам мовець або група осіб, до якої він входить (я читаю, ми читаємо). Друга особа вказує на співрозмовника, а третя — на особу чи предмет, який не бере безпосередньої участі в діалозі.
Дієслова змінюються за часами, числами та особами, що дозволяє мові бути гнучкою та точною. Проте існують чіткі межі застосування цієї граматичної категорії, про які важливо пам’ятати при морфологічному розборі слова. Особові форми характерні лише для певних часових площин, що допомагає уникати помилок у побудові речень.
У формі минулого часу дієслова НЕ змінюються за особами. У минулому часі визначається лише рід (в однині: писав, писала, писало) та число (писали). Визначити особу в минулому часі граматично неможливо.
Словозміна за особою тісно переплетена з категорією числа. Таким чином, кожна особа має дві форми: однину та множину. Це створює систему з шести можливих варіантів закінчень для кожного дієслова у відповідному часі, що і називається дієвідмінюванням.
У яких часах дієслова змінюються за особами
Граматична зміна за особами властива дієсловам лише у формах теперішнього та майбутнього часу. У теперішньому часі ми описуємо процеси, що відбуваються зараз, а в майбутньому — ті, що лише стануться. Саме в цих часових межах дієслово „прив’язується” до виконавця через закінчення.
- перша особа: я, ми;
- друга особа: ти, ви;
- третя особа: він, вона, воно, вони.
Наприклад, у живому мовленні ми кажемо: „я слухаю”, „ти зрозумієш”, „ми спитаємо”. Кожна з цих форм чітко вказує на виконавця без необхідності щоразу додавати займенник. Навіть якщо ми приберемо слово „я”, форма „слухаю” сама підкаже, про кого йдеться.
Дієслова доконаного виду, які мають просту та складену форму майбутнього часу, також повністю підпорядковуються цьому правилу. Незалежно від того, чи це просте слово „прочитаю”, чи складена конструкція „буду читати”, обидва варіанти змінюватимуться за особами відповідно до загальних норм української граматики.
Закінчення дієслів першої та другої дієвідміни
Для правильного написання слів важливо знати, до якої дієвідміни належить дієслово. Від цього залежить вибір голосної літери в особовому закінченні. В українській мові виділяють дві групи дієвідмінювання, кожна з яких має свій набір стандартних закінчень для однини та множини.
| Особа і число | I дієвідміна (писати) | II дієвідміна (носити) |
|---|---|---|
| 1 особа однини | пишу | ношу |
| 1 особа множини | пишемо | носимо |
| 2 особа однини | пишеш | носиш |
| 2 особа множини | пишете | носите |
| 3 особа однини | пише | носить |
| 3 особа множини | пишуть | носять |
Загальна закономірність полягає в тому, що дієслова першої дієвідміни в особових закінченнях мають голосні „е” або „є”. Натомість для дієслів другої дієвідміни характерним є вживання голосних „и” або „ї” в аналогічних формах.
Як правильно визначити дієвідміну
Найбільше труднощів виникає при написанні ненаголошених закінчень, коли на слух складно визначити потрібну літеру. У такому разі слід застосовувати перевірений алгоритм. Це допоможе уникнути граматичних помилок у тестах чи діловому листуванні.
- Поставити у третю особу множини.
- Виділити закінчення дієслова.
- Визначити тип дієвідміни.
- Написати правильну літеру.
Якщо у формі третьої особи множини (вони) дієслово має закінчення „-уть” або „-ють”, воно належить до першої дієвідміни, тому пишемо: пишеш, читаємо. Якщо ж дієслово закінчується на „-ать” або „-ять”, це друга дієвідміна, що вимагає літер „и” чи „ї”: спить, робимо.
Варто також пам’ятати про роль цих слів у структурі речення. Особові дієслова майже завжди виконують функцію присудка, оскільки вони виражають дію, безпосередньо пов’язану з підметом-виконавцем.
Граматичні форми дієслова, які не мають особи
Не всі форми цієї частини мови здатні змінюватися за особами. Існує чітке розмежування між особовими формами та тими, що є незмінними або безособовими. Найпершим прикладом є початкова форма, яку ми зазвичай бачимо у словниках.
Неозначена форма дієслова (інфінітив), яка відповідає на питання що робити? що зробити?, не має ознак особи, числа чи часу. Це абстрактна назва дії, яка не вказує на конкретного виконавця, тому в словах типу „любити”, „бігати” чи „вчитися” категорію особи визначити неможливо.
Крім інфінітива, існують безособові дієслова, які позначають процеси, що відбуваються самі по собі. Вони описують явища природи або психофізичні стани людини без вказівки на суб’єкт дії. Прикладами таких слів є: світає, вечоріє, щастить, нудить.
Головна різниця полягає в тому, що особове дієслово завжди передбачає наявність діяча (підмета), навколо якого будується думка. Безособове ж дієслово функціонує в реченнях без підмета і апріорі не може змінюватися за особами, оскільки сама природа дії в ньому виключає конкретного виконавця.
